Четвер, 21.09.2017, 16:16
Вітаю Вас Гість | RSS

ОПОРНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД НОВОМИКОЛАЇВСЬКА СЗОШ І-ІІІ СТ №1


Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 11
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія школи

Історія школи

Історія виникнення школи сягає ще в дореволюційні часи та має довге коріння. Тривалий час аж до реформи 1861 року в с. Новомиколаївка не було жодного навчального закладу. Друга половина ХІХ століття стає важливим етапом розвитку освіти Запорізького краю. Тільки після 1864 року (буржуазних реформ в Росії) приблизно у 1865 році було відкриту земську однокласну початкову школу в приміщенні церковної сторожки [1,5]. У 1898 році інспектор, який перевіряв першу школу (потім були відкриті і приватні школи) писав, що «шкільне приміщення старе, забруднене, підлога від вогкості прогнила. Вчительська квартира ось-ось розвалиться» [2,5]. В 1903 році за переказами старожилів на кошти земства було побудоване нове приміщення школи. В даний час тут знаходиться і діє міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Школа мала чотири великих класи, які відокремлювались один від одного дерев’яними перегородками. В 1909-1910 навчальному році навчалося 90 учнів, а в 1913-1914 році – 195 учнів [3,5]. До кінця навчального року третина учнів зазвичай залишала навчання, яке в основному тривало в зимовий період.


В дореволюційні роки керівником школи був Іван Павлович Король. Математику викладала І.Н. Картузова, географію – М.К. Гончарова, інші предмети (грамоту, письмо) - А.Є. Коломоєць, Ф. Клавгородський. В цей час у школі викладався Закон Божий. Його читав піп Капітон. Тодішня школа нічим не відрізнялася від тих, які були змальовані у творах дореволюційних письменників. Тут панувала палична дисципШкола у 1903 роціліна. За найменші порушення учнів жорстоко карали: били палицями, ставили в куток навколішки, виганяли з класу (із зібраних записів перших літописців історії школи). 
Жовтневі події принесли великі зміни і в шкільне життя. Після революції в школі залишалися чотири початкових класи, але Закон Божий був відмінений. Були введені нові предмети. Країна міцніла, все більше уваги влада надавала розвитку освіти. У 1923 році школа стала семирічною. Очолював школу в ті часи Савоїні, але до методів його керівництва було багато претензій з боку вчительського колективу (не працювали гуртки, не проводилася виховна робота і інше…). Після однієї із педрад Савоїні був відсторонений від керівництва школою. Після нього школу очолив один із 25-ти тисячників, робітник Кудря. З
його приходом активізувалася виховна і культурно-масова робота, почали працювати гуртки. 
Велику роль в оновленні навчально-виховного процесу відіграла талановита вчителька математики Аксютіна Галина Григорівна, яка довгі роки (до і після війни) працювала в школі. Галина Григорівна отримала освіту ще до революції, закінчивши гімназію і учительський інститут. Вона стала улюбленою вчителькою багатьох учнів. «Її такт, майстерність педагога, духовна краса і мудрість полонили нас малих»,- згадувала бувша випускниця школи Кондик Надія Григорівна, яка теж стала педагогом [4,6].   В 50-х роках Аксютіна Г.Г. була однією з небагатьох безпартійних вчителів області нагороджена орденом Леніна [5,6]. 
Після Кудрі директором школи був Г.А. Щербина, а в 1934 році директором семирічки було призначено Якова Михайловича Вишняка, який прибув до Новомиколаївки разом з дружиною Марією Андріанівною після закінчення факультету української філології Запорізького інституту народної освіти. За час його директорування було збудоване нове двохповерхове приміщення школи [6,6]. Заступником директора працював Єфіменко Іван Охримович. Деякий час Яків Михайлович очолював і районний відділ освіти. За успіхи в роботі був нагороджений медаллю «За трудову доблесть». Марія Андріанівна викладала в школі українську мову й літературу. В цей час в 1934 році прибула ще одна молода вчителька Коваленко Паша Леонідівна. На сьогоднішній день їй пішов 96-ий рік, вона старожил Новомиколаївки, пам’ятає багатьох. У 1935-1936 навчальному році школа була реорганізована в середню [7,7]. У 1938 році був перший в історії школи випуск десятикласників. Першими випускниками були: Якімцов П.П., який став викладачем Львівського державного університету, Писанко М.М. – працював деканом Дніпро-петровського інженерно-будівельного інституту, Кондик Н.Г., Кондик І.І., які повернулися вчителювати у рідну школу, Шапаренко Г.П. який теж довгі роки працював у школі на різних посадах. Їх добрим словом пам’ятають багато н овомиколаївців, яких вони вчили протягом кількох десятиліть. 

У 1939 році Якова Михайловича Вишняка призначили старшим політруком Лепінського військового училища, і більше до родини він не повернувся. Пропав безвісти на 15-ий день війни 1941 року. На граніті селищного меморіалу викарбуване прізвище Я.М. Вишняка, як загиблого на війні нашого земляка. Директором школи стає Д.М. Сліпченко. 
До 1937 року в основному ліквідували неписьменність і малописьменність серед дорослого населення, а всі діти шкільного віку відвідували школу. «Але підручників на всіх не вистачало. Тому книги закріплялися за ланками – по 6 учнів у кожній. Ми по черзі читали. Прочитав, вивчив і чимдуж до товариша, а той передасть далі. З’явилися справжні зошити»,- згадує Кондик Н.Г.[8,8] У 1939/40 навчальному році в школі працювали 23 вчителі, які навчали 800 учнів[9,8].
У 1938 році в бою з японськими самураями в районі озера Хасан загинув уродженець Новомиколаївки випускник школи, прикордонник Павло Маленко. Про подвиг прикордонників на озері Хасан знала вся країна. Подвигу героя М.Бажан присвятив поему «Мати». Брат прикордонника Михайло Маленко 16-ти річним пішов служити на ту ж заставу, одержав зброю і коня свого брата. В Новомиколаївському краєзнавчому музеї є документи цієї родини, газетний матеріал, де вміщені листи матері Марії Савелівни Маленко Й.В. Сталіну, а також лист на ім’я К.Є. Ворошилова – аби дозволив неповнолітньому Михайлу зайняти місце брата на кордоні. В музеї зберігається і книга М.Бажана з дарчим написом новомиколаївцям: «Музею селища Новомиколаївки з побажанням доброї роботи і на пошану пам’яті великого земляка славного Павла Маленка»[10,8]. 
Перед початком Великої Вітчизняної війни якраз закінчилось будівництво центрального двоповерхового корпусу школи. Тільки навчатись, але війна зруйнувала всі світлі плани. Частина вчителів і учнів евакуювалася. Навчання після звільнення проводилося в тяжких умовах. Починали відновлення школи під керівництвом в.о. директора школи Дехтярюк К.Ю та його заступника Кірзнер Григорія Макаровича. Основна ж робота по становленню школи лягла на плечі Лежинського Йосипа Герасимовича, який прийшов у школу у військовій шинелі щойно демобілізувавшись із лав Радянської Армії та згідно наказу Запорізького обласного відділу освіти від 16 листопада 1945 року. І.Я. Науменко кореспондент газети «Запорізька правда» у своїй книзі «На вістрі пам’яті і болю» так згадує про свого вчителя: «Високий, з військовою поставою, в армійському кітелі він викладав географію та історію…»[11,8]. Йому йшов 26-й рік, але за плечима вже був диплом педагогічного вузу, який  закінчив перед початком війни у 1941 році і тяжкі випробування воєнними дорогами. Школа в той час носила ім’я В.В. Куйбишева.
Й.Г. Лежинський у своїх спогадах про ті часи писав: «Навчально-виховна робота велась у старому приміщенні (побудованому у 1903 році, - тепер тут міжшкільний навчально-виробничий комбінат). Дві класні кімнати були в глиняному приміщенні (де тепер вхід у поліклініку). Ще одна навчальна кімната в такій же мазанці по вул.. Комсомольській тодішнього райвійськкомату (згодом – міжколгоспкомунгосп, енергозбут, газове господарство). Під час війни і тимчасової окупації основний двоповерховий корпус школи на розі вулиць Леніна і Войкова був зірваний і спалений фашистами. 

Навчальний 1945-1946 рік проходив у складних умовах: не вистачало вчителів, не було парт, стільців (їх учні приносили з дому), підручників, зошитів. Писали діти на газетах, різноманітних бланках, квитанціях тощо. Але велике бажання вчитись було у всіх. Школа працювала у дві зміни з 8.00 і до 19.30., класи освітлювались каганцями з артилерійських патронів. Електроенергія появилась через 2 роки, коли в комунгоспі запрацював двигун і генератор. Випускні екзамени в 10 кл. (12 учнів) здавали у Вільнянській СШ, бо у нас не було вчителів з вищою педагогічною освітою.
У перші повоєнні роки діти голодували. Особливо в 1947 – ому неврожайному, коли все було дороге, на базарах зерно продавали склянками. Учням зі спеціального фонду давали безплатний гороховий суп…». Щербина Аза      Рис. 1.3 Центральний двоповерховий корпус школи 
Іванівна, випускниця 1955 року розповідала, що класи в ті часи були великими, часто сиділи по три учні за однією учнівською дерев’яною партою. Заняття в школі починались ранковою зарядкою, що була обов’язковою для всіх, яку проводив вчитель фізкультури Одод М.О. Навіть учні, які ходили до школи з сіл Мар’янівки та Острівського пішки, не звільнялися від зарядки. Класи були різновікові. В нашому класі навчалися учні з 1933 року народження по 1938 рік. 
Серед перших повоєнних вчителів були Писанко Галина Савелівна, Коваленко Паша Леонідівна, Шапаренко Григорій Петрович, Тараскіна Раїса Володимирівна, Богуславська Дора Порфирівна, Маленко Любов Григорівна, Лежинська Ольга Михайлівна, Одод М.О., Рябенко П.Г.. З лютого 1946 року заступником директора з навчально-виховної роботи став Маленко Петро Васильович. Це була працьовита, розумна людина, відданий справі освіти працівник. За фахом – вчитель історії, відомий як автор написання історії села і Новомиколаївського району (ввійшла до книги «Історія міст і сіл України. Запорізька область). В 1947 році в школу прибули випускники вузів. Серед них талановита вчителька української мови та літератури Нечпай Євдокія Яківна (Коломоєць Є.Я.), яка довгий час працювала в школі, прищеплюючи любов до рідної мови, виховувала справжніх патріотів. Прибула також і вчителька російської мови і літератури Козіна А.І., біології та хімії – Головченко Катерина Олександрівна, а також вчителька іноземної мови Ткаченко Надія Степанівна, яка все своє життя присвятила нашій школі. (близько 50-ти років, нещодавно відсвяткувала 90-річчя). Працює після війни і відомий вчитель історії, фронтовик Ломоть Іван Силович, якого держава за самовіддану працю нагородила орденом Леніна у 70-х роках [12.10].
В 1949 році закінчено відбудову двоповерхового приміщення школи. Це було великим досягненням, адже вчителі та учні отримали нормальні умови для навчання і виховання. В цей час в школі навчалося 600-700 учнів. Але в 50-их роках ще залишалось пічне опалення (прибиральниці рано вранці до приходу учнів нагрівали печі, спалюючи заздалегідь зібраний учнями курай (перекотиполе), який використовували також для чищення взуття школярів від бруду в осінню дощову погоду, так як дороги в селі були ґрунтовими. 
Довгий час в школі не було належного спортивного залу, а актового залу і їдальні взагалі не було. Був лише буфет, де продавали пиріжки та булочки, всім учням безкоштовно видавалось молоко. Господарювала в ньому незмінна протягом багатьох років завжди привітна й лагідна Спиця Ніна Сергіївна, яка була дорогою людиною для багатьох учнів і вчителів. 
В 50-х – на початку 60-х років збільшується учнівський контингент, а також і учительський колектив. В цей час до школи прибувають нові молоді вчителі – Малікова Віра Йосипівна та Маліков Семен Григорович, Коломоєць Володимир Вікторович, Тригуб Марія Никифорівна, Бабенко Олексій Павлович, Стус Галина Антонівна, Малік Олександра Василівна, Рашевська Таїса Іванівна, Кривенко Надія Кирилівна, Дрига Катерина Іванівна. За ними прибувають Макаренко Марія Харитонівна, Архіпова Ольга Іванівна, Соловйов Віктор Гаврилович, Раденко Тетяна Федорівна, Ревенко Олександр Іванович, Коробко Микола Петрович, Трунова Поліна Федорівна.
За підтримки керівництва району зміцнювалась навчально-матеріальна база школи. У 1954 році побудовано окремий навчальний одноповерховий корпус, де навчалися учні 1-4 класів. Його згодом передали районному відділу освіти, де він до цього часу й знаходиться. Так як не вистачало приміщень, кілька років учні початкових класів навчалися в будівлі нинішньої районної бібліотеки для дорослих. Протягом багатьох років учні навчалися у дві зміни. 
В  60-70-их роках директор Й.Г. Лежинський працює багато над розширенням школи і покращенням умов для навчання і виховання підростаючого покоління. В 1968 році добудовано основне приміщення двоповерхової школи, що по вул. Леніна – це вісім нових класних кімнат. Зроблено також водяне опалення зі своєю вугільною котельнею. 
В 1970 році побудовано двохповерхове приміщення пришкільного інтернату на 90 осіб, де могли жити учні сільських шкіл району, які прибували у 9-10 класи Новомиколаївської СШ для здобуття повної середньої освіти. 
В  1972 році добудовано школу зі східної частини основного навчального корпусу. В результаті було отримано 10 нових класних кімнат, майстерню, спортивний зал, актовий зал, їдальню з харчоблоком та адміністративні кімнати(кабінети директора, заступника, учительську, кабінет лікаря та інші).
  Таким чином склався великий начально-виховний комплекс. Тепер всі навчалися в одну зміну. Було обладнано 12 навчальних кабінетів: фізики (Дац А.В.), біології (Трунова П.Ф.), хімії (Макаренко М.Х., Малікова Л.С.), географії (Лежинська О.М., Дранко К.І.), креслення (Писанко А.Й.), математики (Кондик Н.Г., Кривенко Н.К.) іноземної мови (Малік О.В., Онипко Ж.І.), історії (Писанко О.М., Коляса Л.В.), української мови та літератури (Байракова Т.І.), російської мови та літератури (Рашевська Т.І.), обслуговуючої праці (Гребеннікова З.М.)
Попри велику роботу господарника, на першому місці для директора був завжди навчально-виховний процес у школі. Він був справжнім ВЧИТЕЛЕМ для вчителів та учнів, бо був не тільки великим будівничим школи а й будівничим педагогічного та учнівського колективів. Умів директор згуртувати педагогічний колектив, повести його на вирішення найважливіших проблем. «Авторитет школи складають її господарі – вчителі та учні», - говорив її незмінний директор Лежинський Йосип Герасимович. Він був справжнім лідером, організатором, творцем школи. На час його директорування випадає ціла епоха з 1945 по 1981 рр.. Навколо нього складається справжній педагогічний колектив однодумців. (додатки №1, №2, №3). Він завжди вміло добирав собі заступників, які були його опорою у вирішенні питань шкільного життя. Плідно працювали заступниками директора з навчально-виховної роботи Кондик Г.М., Рашевська Т.І., Татарикова В.М., Гребеннікова З.М., заступниками директора з виховної роботи – Шапаренко Г.П., Трунова П.Ф.. Багато вчителів тих років були відзначені різними освітянськими нагородами, а директора – Лежинського Й.Г. було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Справжнім другом вчителів і учнів протягом 43-х років стала випускниця школи 1955 року Щербина Аза Іванівна – шкільний бібліотекар, яка мріяла бути вчителем. Не збулось через стан здоров’я. Але вона знайшла собі роботу все ж таки у школі, де 43 роки ділила з колегами, вчителями і учнями їх успіхи, здобутки, радощі і перемоги. Щербина Аза Іванівна - це приклад служіння людям і улюбленій справі. За часи її роботи бібліотека стала важливим центром освіти і виховання школи, де була зібрана велика кількість книг, періодичних видань, всіляких методичних порад. Дуже часто Аза Іванівна була ініціатором та організатором виховних заходів, конкурсів. Вона стала переможцем обласного етапу всеукраїнського конкурсу шкільних бібліотек у 2003 році. Її досвід був опублікований в журналі «Шкільна бібліотека». 
Школа часів Й.Г. Лежинського була знана не тільки в районі, а й в області. Її вихованці вирізнялися глибиною знань, спортивними досягненнями, успіхами в художній самодіяльності. Багато з випускників ставали студентами вузів, висококваліфікованими фахівцями в різних сферах діяльності, а саме головне – справжніми людьми. Вчителі школи виховували у своїх учнів любов до своєї землі, свого народу, поваги до старшого покоління, почуття дружби, взаєморозуміння, формували навички культурної поведінки. Підтвердженням тому є традиційні зустрічі випускників школи, які мають продовження і сьогодні. Особливо були хвилюючими зустрічі через 50 років – випускників 1951 та 1955 років. Серед них багато поважних людей з великим життєвим багажем та фаховим визнанням - керівники різних рівнів, кандидати та доктори наук, відомі журналісти, письменники, поети, лікарі, вчителі і просто справжні люди. Не випадково в березні 2009 року на стіні школи була встановлена меморіальна дошка, на якій викарбувані такі слова:
С учасні учительський та учнівський колективи продовжують традиції попередніх поколінь.
В 70-их, 80-их, на поч. 90-их років в школі з’являється нова плеяда вчителів на зміну тим, хто вийшов на пенсію – Польський В.А., Маленко В.І., Дац А.І.,Дац А.В.,Малікова Л.С.,Майоренко К.Я., Зеленько Н.І., Качан Л.С., Водолазька С.М., Коляса Л.В., Ткаченко С.В., Шиш Н.М., Розсоха Є.Ф., Коваль Т.А., Іванча А.С., Іванча О.В., Дранко К.І., Крамаренко В.К., Бунчук В.П., Курносова В.М., Бабушкіна Л.А., Мошкалов В. А., Бровко А.Є., Букреєва В.В., Татаренко О.М.. Вони є продовжувачами попередніх традицій школи (додаток 4).
В цей час на чолі школи нові її керівники – Руденко Ф.І., (1981-86 рр.), Гребенніков В.І. (1986-90рр.), Маленко В.І. (1990-2001рр.), З 2001 року директором працює Туркалевич І.І. . Поряд з директорами активно працювали і працюють їх заступники: з навчально-виховної роботи – Семенова Н.О., Кривенко Н.К., Дац А.І., Коляса Л.В., Татаренко О.М., з виховної роботи – Вигулярна Н.К., Розсоха Є.Ф., Неделько Л.Х., Сосновська Л.Г., Фісак В.О., Подріз Л.М., Вовк С.В..
Історію сучасної школи пишуть сучасні вчителі та учні. Маючи такі гарні традиції попередників ми не маємо права їх не продовжувати, а тим більше їм зрадити. 
Головним результатом дослідження є складання основної канви подій, яка буде використана для створення музею історії школи. Це розширить знання з історії рідного краю. Бо пізнання минулого має починатися із знайомих і повсякденних речей. В галузі мікроісторії учні можуть для себе зробити  відкриття про оточуючий світ і про людей, які жили і продовжують жити поряд. Знайомство з минулим школи, її традиціями сповнює учасників дослідження почуттям гордості за рідну школу, поваги до вчителів, які своєю часто жертовною, натхненною працею формували і продовжують формувати громадян нашої держави.

Інформацiю пiдготували Ходарєва Віолетта Ігорівна та Розсоха Євгенія Федорівна.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Copyright MyCorp © 2017
uCoz